Місця сили: Марічка Падалко, Руслан Сенічкін, Людмила Барбір про найпотаємніші місця в Україні

Місця сили: Марічка Падалко, Руслан Сенічкін, Людмила Барбір про найпотаємніші місця в Україні - 1 - изображение

Вже сім місяців українці мужньо протистоять російській військовій навалі аби захистити свою рідну землю. За даними соцопитування групи «Рейтинг» понад 60% українців відчувають погіршення психічного здоров’я через війну. Фізичне здоров’я погіршилося у 53% українців. Тож як відновлювати свій ресурс зараз є нагальною потребою. Україна сповнена сакральних місць. Ведучі 1+1 Руслан Сенічкін, Людмила Барбір, Валентина Хамайко, Єгор Гордєєв, Марічка Падалко, Святослав Гринчук, Неля Шовкопляс розповідають про свої улюблені місця, звідки беруть сили та енергію.

Руслан Сенічкін

Для мене сама Україна є місцем сили. Особливо зараз, коли ми об’єднані спільною трагедією – війною, яку розв’язала Росія проти України. Попри те, що українців вбивають, намагаються стерти нашу ідентичність – ми щодня стаємо сильнішими. Щодня більше усвідомлюємо, хто ми є, чому Україна була, є і буде і звідки наше коріння. Росія століттями намагалася стерти українську ідентичність. Але в неї не вийшло тоді, не вийде і зараз.

А щодо того місця в Україні, де мені затишно, спокійно, де я набираюся сили, то, наприклад, якщо мені зараз дають 5 днів відпустки, і кажуть, вибирай, то я оберу українські Карпати. Я люблю всю Україну, всі куточки її об’їздив – Слобожанщину, Полтавщину, обожнюю Черкащину, особливо Трипілля, Шевченківські краї аж до Канева. У мене є там спеціальний маршрут – їду і насолоджуюся тією енергетикою. Багато доріг до Канева, але для мене Канів через Трипілля – то дорога особлива. Якраз теє місце сили. Можу дозволити туди-назад з’їздити за день. А якщо ми говоримо про кілька днів перезавантаження, то це Карпати! Яремче, Микулиничин, Ворохта, Яблуниця, Криворівня, Вижниця – то вже ближче до країв, де народилась Люда Барбір. Оце просто святий для мене маршрут. Хоча я доїжджав до Рахова, їхав вздовж румунського кордону, потім до Мижгір’я, до Синевіру – там вже зовсім інша енергетика українських Карпат.  

Місця сили: Руслан Сенічкін

Людмила Барбір

Будь-яка точка в Україні могла б бути моїм місцем сили, але найпотаємнішим для мене є місцина моєї бабусі Марічки – це гори у Виженці (Виженка і гори довкола). Я бігала цими лісами ще змалечку, збирала там гриби і зараз люблю, як приїду, туди по гриби йти. Там я відновлююся, там відчуваю особливий зв’язок з природою. Це найпотужніше місце сили для мене у Карпатах. 

Валентина Хамайко

Для мене місце сили – це Карпати. На Говерлу підіймалися всією сім’єю, коли Андрійку не було ще й року. З того часу поки що не вдалося повторити нам усім разом цей похід. Чоловік із старшою донькою Соломією ходив ще раз. Але, напевно, цього року не буде ще одного підйому. У тому місці, де ти починаєш підйом і бачиш ці величезні коріння дерев – вони для мене якісь дуже символічні. Там так тихо, красиво. Ти бачиш, як від того великого потужного коріння виростають могутні дерева і все це вплітається в велику сильну гору. Це можна порівняти і з сім’єю: від сили твого роду залежить наскільки стійкий і ти будеш. Для мене ці гори особливі. Але війна перебила всі плани на відпочинок – зараз не на часі. Діти питали, коли знову підемо, але точно не цього року.

Валя Хамайко

Марічка Падалко

Київ для мене є важливим місцем сили. Відчула це вперше, коли в років 19 поїхала надовго з дому до США на навчання. Поїхати на рік з України в 90-х це не те саме, що поїхати зараз. Це був зовсім інший світ, який тоді дуже сильно відрізнявся від нашого. Попри сильну відмінність стилю життя і розвитку між тодішньою Україною і Сполученими Штатами перші півроку я насолоджувалася новими можливостями, а наступні півроку рахувала дні до того часу, як повернуся додому. Я своєму поверненню раділа весь наступний рік. Кожен день прокидалася і думала «Боже, як здорово, що я повернулася».

І щось подібне було і зараз, коли треба було вивозити дітей у лютому, на певний час залишати місто і потім їх повертати додому. Як ніколи усвідомлення цього року, що рідна земля, рідний дім, рідна квартира, рідне ліжко – воно само по собі дає тобі силу, яку не можна нічим виміряти. 

Марічка Падалко

Святослав Гринчук

Згадуючи місця сили, перше, що спадає на думку це – Кайзер. Львів’яни зразу зрозуміють, а не львів’янам треба, мабуть, пояснити. Кайзер – це скорочено від Кайзервальд. Величезний лісопарковий масив у Львові. Його «фішка» в тому, що він водночас доволі великий, не надто залюднений, як якась віддалена заміська зелена локація, та в той же час – зовсім недалеко від центру. Умовно, ви можете зустрітись з друзями у центрі, і якщо є настрій – вже хвилин за 20 бути на відносно “дикій” природі. Або навпаки, зустрітись, аби відпочити на природі, але, якщо є запал – спуститись потім до міста, щоб ще забігти в якусь кав’ярню абощо.

У різних закутках Кайзера – багато класних і мальовничих місць. Як відомих та популярних, наприклад, гора Високий Замок чи скансен «Шевченківський гай», так і менш затоптані туристами: Лиса гора, ставки, альтанки, пагорби, лижний спуск, який я щоправда, не впевнений, чи досі функціонує за таким призначенням, є навіть доволі старовинна церква на околиці. У мене там знайдеться з два десятки “точок” з дуже приємними і веселими спогадами ще зі шкільного, чи студентського часу. А коли засидітись дотемна – можна звідти розглядати вдалині внизу вогні міста. Коли повертаюсь до Львова – регулярно туди вибираємось з друзями. Неначе невеличка оаза поза часом і цивілізацією просто посеред міста 21-го століття. Мені дуже до вподоби такі контрасти.

Місця сили: Святослав Гринчук

Єгор Гордєєв

Сам Київ для мене і є місцем сили, бо тут народився, з ним пов’язано багато спогадів. Це місто навіть не людей, а простору. Всі міста змінюються – хтось приїжджає, хтось виїжджає, але навіть якщо у Києві буде велика зміна людей, все одно залишиться та сама атмосфера. Це унікальна історія для міст. Тому що Берлін, Париж, Лондон – це все міста людей. А в Києві якась енергія йде з землі. У мене купа таких місць, де можна пройтись, подумати, помріяти – на Подолі маю кілька точок класних. Страшенно люблю місце, де зараз мешкаю. Жив там колись малим і тепер знову туди повернувся. На перехресті всього – дивишся на місто вікна свого дому і просто заряджаєшся. 

Відкрив для себе Закарпаття – це абсолютно невідомий край і я його для себе називаю українською Умбрією. Тому що там дуже багато чого збігається – і за ментальністю, і за краєвидами, і за багатством землі. Там купа таких місць, наприклад, Чорна гора – це колишній вулкан. Ти просто приходиш, бачиш, що земля тепла навіть взимку і заряджаєшся від неї. Це щось неймовірне!

А ще місце сили, там, де моя дача – це Вишгородський район. Це моє дитинство, я там знаю кожен камінчик, кожне дерево, як воно виросло з піску на твоїх очах.

Місця сили: Єгор Гордєєв

Неля Шовкопляс

Моїм місцем сили є Харківщина, рідний Барвінково. Вдома гарно, спокійно. Город, луки, річка. Кайфую, коли виходжу на луки, де обабіч ростуть великі тополі, верби. Лягаєш у траву, дивишся на небо, а воно безкрайнє, і спостерігаєш за тим, як шумлять тополі, дихаєш на повні груди, відновлюєшся, насичуєшся, набираєшся сил.

Цього року ще одне місце сили для себе знайшла – так само сильно полюбила захід України і відкрила його по-новому. Завжди цей регіон у мене асоціювався із Карпатами, а цієї весни відкрила для себе Львівщину. В містечко Черляни, в якому ми з дітьми жили під час евакуації, я просто закохалася. Там дуже затишно і красиво. Є місця, до яких ти прив’язуєшся, або де ти географічно народилася – тобі там добре, бо там твоя родина. Але мені зараз добре там, де є класні люди і де я внутрішньо наповнююсь.

Місця сили: Неля Шовкопляс

 


Фото: прес-служба 1+1 

Почніть вводити текст і натисніть Enter для пошуку

Top