Григорій Решетник: “Я став ще більшим патріотом своєї країни”

Незмінний телеведучий проекту “Холостяк” Григорій Решетник, який мав змогу виїхати закордон після початку війни, попри все залишається в Україні. Чому родина приняла таке рішення та як змінилось життя Григорія – у нашому матеріалі.

Як змінилися особисто ваші цінності з початком та продовженням війни в Україні?

Цінності – це те, що лишається незмінним. Я щасливий, що до повномасштабної війни, яку розв’язала росія проти України, мої цінності відповідали моєму вихованню та світогляду. Вони не змінилися, ба більше – зміцнилися. Я став ще більшим патріотом своєї країни. Як багатодітний батько я мав змогу виїхати з України разом з родиною, але ми принципово вирішити залишитися. Тут наш дім. Ми хочемо підтримувати українців, допомагати нашій армії, економіці та тим, хто цього потребує, тут, вдома. Я бажаю й іншим слухати своє серце, поважати себе, оточуючих та залишатися вірним своїм цінностям.

Ви – багатодітний батько. Як говорили з дітьми про війну? Чи варто розповідати про героїзм військових?

Дійсно, спочатку ми намагалися уникати гострих тем. Але ж діти все розуміють. Ми щодня говоримо з ними про героїзм наших військових. Діти знають, що ЗСУ – найкращі, наші пілоти – найвправніші та найпрофесійніші. Хлопчики ростуть патріотами своєї країни. На вулицях дякують військовим, коли їх бачать. Дуже тішуся і пишаюся синами. Вони чітко розуміють, що росія – наш ворог. Що наша сила – в єднанні, і ми обов’язково переможемо. Проте, як багатодітний батько, раджу все ж таки налаштовувати дітей на позитив, менше показувати їм жахливих кадрів, аби не травмувати психіку малечі. Бути в курсі всіх подій та реагувати на них – справа дорослих.

Стало відомо, що ви з дружиною обговорювали можливість всиновлення дитини після війни. Чи не змінилися ваші плани?

Ця тема дуже відповідальна, як і моє ставлення до неї. На жаль, всі українські діти вже стали дітьми війни. Через це крається серце. Зараз не існує чужих малюків. Всі вони – наші. Безумовно, як і багато батьків, ми обговорюємо можливість всиновлення дитини. Ми з дружиною з гуманітарною місією відвідували діток, які залишились сиротами. Там була і 3-місячна малеча… Це дуже впливає на свідомість. Якби моя змога, я б подарував щастя всім українським діткам. Однак під час війни жодна родина, яка проживає в Україні, не може гарантувати безпеку дітей. Наразі ми з дружиною сконцентрували сили на допомозі сиротам. Думаю, після закінчення війни буде дуже багато всиновлень. Якщо ми приймемо рішення про всиновлення, обіцяю поділитися. Але поки що хочу уникнути жодних маніпуляцій з цього приводу.

Мовне питання в Україні стало однією з головних маніпуляцій, використовуваних російською пропагандою. Чи можна засуджувати російськомовних українців?

Мені здається, що зараз нам, українцям, взагалі потрібно утриматися від осуду одне одного. Ми маємо направити свої сили на підтримку та допомогу країні. Але моя особиста позиція принципова: кожен українець зобов’язаний знати рідну мову, прагнути її вивчити та вдосконалити. На телебаченні дуже багато спікерів та аналітиків, які ведуть дискусії російською. Закликаю звернути на це увагу. Я навчався в російськомовній школі, але вже в дорослому віці вивчив українську. Продовжую її вдосконалювати щодня. Жодних відмовок не має бути – українці повинні знати свою мову і пишатися цим. Тим паче, що вона визнана однією з найпрекрасніших у світі! Наша мова – генетичний код нації.

Як думаєте, чому чоловіки готові платити великі гроші, аби виїхати з України? Чи можна це вважати своєрідною зрадою?

Дуже складне питання. Адже у кожної людини різний поріг страху, своя індивідуальна історія. На початку війни кожен діяв так, як йому підказувало серце. Тому я не хочу розвішувати ярлики та засуджувати. Навіть серед моїх знайомих є чоловіки, які ще до війни виїхали за кордон, але поки не наважилися повернутися. Тим не менш, вони звідти активно допомагають нашій країні, нашій армії. Якщо людина відчуває в собі сили зробити для України більше за кордоном, це її право. Я зараз не говорю про тих, хто з початком війни ховався в дитячих підгузках задля виїзду з України. Цих хлопців складно назвати чоловіками. Зрештою, закликаю українців повертатися та продовжувати життя в рідній країні. Нам всім ще відбудовувати Україну після перемоги. На нас чекає багато роботи.  

Чи були моменти, коли відчували страх та повний відчай?

Безумовно, адже всі ми люди. Здатні як на прояв щастя, так і страху, болю. Я спілкуюсь з друзями, які захищають країну на передовій, намагаюсь їм допомагати. І навіть їм буває страшно. Але найголовніше – зібратися і вкотре згадати мету. Мені теж, як багатодітному батькові, сину своїх батьків, часом буває ніяково. В перші дні війни був присутній відчай. Коли треба було знайти вихід, евакуювати родину на західну Україну, пояснити синам, що відбувається, чому їздять танки та літають військові літаки. Найголовніше – перебороти страх. Займайтеся тим, що виходить найкраще, реалізовуйте свої вміння та таланти, допомагайте тим, хто цього потребує. Запускайте енергію роботи. Українці здатні на все. Ми всьому світу вже це довели.

Який урок повинен винести кожний українець після подій 24 лютого?

По-перше, довіряти можна лише собі, тому що ми – дуже мудра нація. По-друге, наша сила в єднанні. Облиште сварки та розбірки. Ми переконалися, що сусід може напасти вночі, підло та підступно. Але треба витримати удар, потім обеззброїти ворога та зрештою зламати йому хребет. Аби він на віки відчував нашу силу. По-третє, пам’ятайте, перемога за нами!

У чому сила української нації?

Разом ми незламні та непереможні. Згадаймо, як 24 лютого все починалось. Все гуркотіло, вибухало, літали літаки, постійні прильоти… Вся Україна потерпала. Але ми витримали. Зараз спостерігаємо успіхи ЗСУ на окупованих територіях. І скоро повернемо всі наші землі. Наша сила в тому, що ми українці. Любіть все українське, привчайте до цього дітей. Вірте в нашу незалежну, красиву, процвітаючу країну та її майбутнє.

Як гадаєте, чи на часі зараз кохання та романтичні проєкти?

Коли щодня відчуваєш дихання війни, розумієш, що найцінніше — це наше життя. Найважливіше, що всі ми можемо зробити — це жити, допомагати ЗСУ захищати країну від ворога і працювати в заданих умовах, кожен на своєму місці і на своєму фронті. А ще — наповнювати свій внутрішній емоційний стан тим, що надихає, щоб були сили разом наближати нашу перемогу. В квітні, щоб підтримати моральний дух українців, СТБ запропонував актуальний у нинішніх реаліях контент — корисні рубрики, які допомагають убезпечити життя під час війни. Цієї осені ми запрошуємо українців жити: з любов’ю у серці, із запалом в очах, з гордістю за своїх, з чесністю перед близькими. Ми маємо жити наше життя, адже саме за нього так відважно борються наші незламні воїни. Тому так – кохання завжди на часі, ми це бачимо щодня навколо себе, у новинах, бачимо скільки нових сімей створюється попри війну. Люди знаходять один одного навіть на передовій. Кохання надає нам сил і наснаги, тому сподіваюсь, що 12 сезон головного романтичного реаліті країни знову стане віддушиною та натхненням для українців. Незабутні побачення, емоції, почуття, зізнання — все це у новому сезоні. 

Фото: особистий архів Григорія Решетника