Ірпінь. Хроніки відродження: Онлайн-прем’єра
Як це — перебувати в окупованому місті? Як це — садити город під обстрілами? Як це — дивитися на свій будинок, магазин, церкву — в новинах про знищені ворогом об’єкти? Як це — повертати себе і своє місто до життя, поки війна триває?
Відео-нотатки з Ірпеня будуть відкриті для показу з 22 листопада о 20:00 і залишаться у вільному доступі на YouTube-каналі artpolechannel до 29 листопада.
Документування спогадів ірпінців — це доказ воєнних злочинів росії
Ірпінь, як і сусідні Буча та Гостомель, став одним із форпостів Києва, де з 24 лютого точилися важкі бої. Одна частина містечка була окупована, інша — зазнала важких руйнувань, по ній щодня гатили росіяни. Ірпінь звільнили першим — 28 березня.
У відео-нотатках місцеві жителі діляться побажаннями щодо майбутнього вигляду міста, розповідають, як воно виглядало в минулому, які квіти їм подобаються, які рослини та запахи асоціюються з мирним життям.
Взаємодія з рослинами давала можливість відволіктися від страшних березневих спогадів. Оцінюючи ділянки ґрунту щодо вологи й сонячного проміння, аби кущі й квіти прижилися, ірпінці міркували про майбутнє — своє і свого міста. Хтось з тих, з ким довелося спілкуватися, не залишав місто у березні. Хтось виїжджав накоротко — під обстрілами, після того, як їхні будинки були знищені. Комусь випадково пощастило виїхати раніше. Хтось давно вже не живе в Ірпені, але вважає його рідним.
Серію інтерв’ю з місцевими мешканцями записала медіа-артистка Оля Михайлюк. Ця робота є частиною проєкту «Ірпінь. Хроніки відродження», який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Ініціатива також включала облаштування міських локацій, постраждалих від обстрілів.
Як виникла ініціатива «Ірпінь. Хроніки відродження»
Спілкування з мешканцями Ірпеня стало такою ж невід’ємною складовою поїздок до міста, як надання гуманітарної допомоги й висаджування рослин.
«Навесні ми працювали в гуманітарному штабі, передаючи допомогу різним містечкам на Київщині, зокрема Ірпеню. Після звільнення міста вирішили навідатись сюди, щоб краще зрозуміти, яка поміч є актуальною зараз. Саме зі знайомства з одним із корінних жителів — Леонідом — розпочався наш проєкт. Дім, який Леонід сам збудував, згорів у нього на очах, але дивом вціліла розсада перцю, і він його висадив. Ця прив’язаність до землі, бажання доглядати за нею, за своїм містом — відчуття, які виникають у розмовах з багатьма ірпінцями. Хоч героям моїх інтерв’ю і не подобається слово «герой», кожен говорить, що просто робив свою справу, але саме вони і є героями. Завдяки їм ми не втратили Ірпінь, Київ, Україну», – каже медіа-артистка Оля Михайлюк.