Еліна Диннікова: «Моя енергія і сила в допомозі іншим»
Блогер та бізнесвумен Еліна Диннікова називає себе відьмою українських блогерів, а з початку війни веде боротьбу на енергетичному фронті, створюючи обереги. Еліна перебувала в окупаційному Донецьку ще у 2014 році, тому розповіла Woman Magazine, чого варто остерігатися в окупації, як морально не зламатись та не піддатись російській пропаганді.
Ви мали досвід перебування в окупаційному Донецьку. Можете згадати, що відчували в той момент? Як це було в 2014 році?
Ті почуття, які тоді володіли мною, не забути ніколи. Я відчувала лють та агресію, бо мені чужда мова з московським акцентом, яка звучала в українському Донецьку. Це був той стан, коли розумієш, що тебе нема кому захистити, немає закону, лише повне безвладдя. А потім настає апатія та безсилля. Пам’ятаю, що хотілося просто багато спати.
Як українцям на окупованих територіях вберегти себе та своїх рідних, особливо, якщо немає можливості виїхати на підконтрольну Україні територію?
Найбільший мій посил до тих, хто знаходиться зараз на окупованих територіях, — будьте обережні у висловлюваннях в соціальних мережах. Будьте обережними у висловлюваннях з таксистами, у транспорті, із сусідами. На жаль, у моменти болю та стресу люди починають доносити один на одного. У Донецьку було таке, що донеччан з українською позицією таксисти могли просто привозити на блок-пости чи одразу до в’язниці, де згодом громадяни зникали і їм ніхто не міг допомогти.
Переживши досвід окупації, можете дати пораду, як морально не зламатися у таких обставинах?
Я почала робити те, чого не робила багато років. Я створювала гарні вироби, де використовувалися натуральні каміння, та слухала класичну музику. Щоб не зламатися, потрібно щось робити. Але не варто очікувати, що ось-ось це закінчиться. Здається, що це неможливо витримати, коли кожного ранку відкриваєш новини, а там немає жодної інформації щодо визволення. Треба вірити, чекати, але тримати баланс! Тоді легше з цим впоратися.
Чого в жодному разі не можна робити, якщо опинився в окупаційному місті чи селі?
У жодному разі не можна ділитися своїми думками чи закликати до повалення режиму. Щоб зберегти своє життя, краще не висловлюватися ані в соціальних мережах, ані в громадських місцях. Варто говорити тільки з тими, кому ви довіряєте. Це можуть бути ваші друзі та сім’я. І навіть з ними треба бути обачливими, бо пропаганда та зомбування дуже жорсткі.
Як не піддатись російській пропаганді, якщо немає доступу до інших джерел інформації?
З 2014 року у мене немає телевізора. Він фізично десь є в будинку, але я його не дивлюся. Я розумію, що це справжня гебельсовська пропаганда. Гебель говорив у фашистській Німеччині: «Дайте мені радіо і я з цього народу зроблю стадо». Зараз я розумію, як жорстко нас намагалися змінити через телебачення.
Як ви допомагаєте наразі наближати перемогу України?
Із першого дня повномасштабного втручання росії в Україну ми згуртувалися з блогерами України задля ведення інформаційної війни та влучної допомоги тим, хто її потребує. Ми перевіряємо кожен збір та кожне прохання, щоб разом знаходити всі можливі ресурси задля допомоги.
Еліно, де ви зараз черпаєте сили? Що допомогає підтримувати свій емоційний стан, продовжувати працювати і мотивувати підписників?
Моя енергія і сила в допомозі іншим. Як у 2014, так і зараз ми активно ведемо боротьбу на своєму фронті — енергетичному. Ми з мамою відьми і допомогаємо військовим, пожежникам, лікарям зберегти своє життя, захищаючи себе за допомогою рун. Ми допомогаємо людям зберігти своє житло, роблячи енергетичний захист. Робимо це безоплатно, адже в цьому наша сила. Я знаю, як працює егрегор скандинавських рун, перевірила це на собі, ще жодного разу ще не було влучань у наші домівки. А зараз моя мрія — допомогти кожному, хто до нас звертається!
Текст: Наталія Філон
Фото: Еліна Диннікова