Історії українських родин, які вразили своєю сміливістю

Сьогодні Україна відзначає День родини. Цього року він зі слізьми і болем, з травмами і втратами. Але, попри все, з великою вірою в перемогу і силою духу, якою захоплюється весь світ. Сьогодні весь світ знає, що Україна це одна велика родина, в якій кожен підтримує одне одного, піклується та допомагає.

У День родини ведучі програми “Вікна-новини” на СТБ разом з благодійною платформою Dobro.ua закликали українців разом підтримати сім’ї та дітей, які постраждали від російської агресії. А також поділилися історіями родин, які вразили їх своєю сміливістю та запам’яталися найбільше.

Тетяна Висоцька: Він грав, розуміючи, що його можуть вбити окупанти

Повідомляти про втрати, кров, скорботу – це важка робота. Навряд чи помилюся, якщо скажу, що журналісти і загалом медійники нині зазнають додаткових психологічних травм, маючи справу з потоками «важких» новин. Але бувають історії, від яких ком у горлі зі світлого приводу.

Я саме була в ефірі всеукраїнського телемарафону «Єдині новини», коли ми розповідали про чудового мого земляка – 13-річного Сінезія. Щоб розважити зморених і знервованих людей, які застрягли на кілька днів на ворожому блокпості під час евакуації з окупованих територій, хлопець зважився на сильний вчинок. Він дістав свій саксофон і почав грати.

Він грав усе, що встиг вивчити за три роки навчання, це були кавери на сучасні українські пісні. А ще він заграв дуже впізнавану «1944», з якою Джамала виграла Євробачення. Цей хлопець не побоявся, що окупанти впізнають мотив і це може погано для нього скінчитися. Словом, я ледь довела той ефір. Але і досі згадую неймовірну силу духу цієї по суті дитини. І мене це зміцнює.

Сінезій також грозиться влаштувати всеукраїнський благодійний тур із саксофоном. Я б з радістю побувала на його концерті. 

І саме сьогодні, в День родини, я хочу закликати вас разом зі мною підтримати сім’ї, які втратили житло під час війни. Вони втратили все в одну мить – скільки навколо зараз такого горя!

Для таких родин організований міні-притулок в Києві. Тут можуть тимчасово проживати разом родини з дітьми, отримувати продуктову допомогу, психологічну і соціальну підтримку. Притулку дуже потрібна фінансова підтримка для купівлі базових продуктів, медикаментів, засобів гігієни тощо.

Кожен з нас може протягти руку допомоги, або кілька гривень, які завжди мають значення для благочинності. Разом ми подолаємо все заради спільної перемоги!

Допомогти можна тут.

Яна Брензей: Він не дожив кілька тижнів, аби побачити двох своїх синів

Богдан та Вікторія 8 років мріяли про дітей. Але завагітніти вдалося лише минулої осені. А у березні сержанта Богдана Назаренка вбив російський снайпер. Вікторії про це не сказали, аби не хвилювати. Коли вона випадково дізналася про смерть чоловіка, почались передчасні пологи. На щастя, Матвійчик та Захарчик народилися здорові. Але Вікторія із двома новонародженими опинилась у скруті – без грошей і власного житла.

Її історію мені та мільйонам українців розповів кореспондент “Вікон” Артем Сорокін. 

І сталося – ні, не диво – чергове підтвердження великодушності наших людей. Буквально за кілька днів тисячі небайдужих перерахували Вікторії та дітям суму, якої вистачить на якісну освіту для хлопців. Саме таку, про яку мріяв для своїх дітей герой України сержант Богдан Назаренко…

У нашому будинку двері в під‘їзд зачиняються дуже голосно. І кожен раз, коли я чую, як вони бахкають, на секунду в середині все стискається. Бо це схоже на вибух. Місяць боїв під Києвом поселили у мені страх гучних звуків. А як людям з Харкова? А з Лисичанська? А з Маріуполя та Бучі? Скільки страхів і внутрішніх стискань залишаться з ними? Тисячі й тисячі українців потребуватимуть психологічної реабілітації після цієї війни.

Але уже зараз 300 родинам хоче допомогти «Фонд Маша», яким опікується Маша Єфросиніна. Разом із партнерами вона запустила проєкт «Незламна мама». Це двотижнева реабілітація у Карпатах та подальший психологічний супровід для жінок із дітьми, які пережили окупацію.

Гроші на реалізацію проєкту фонд збирає найнадійніша платформа Dobro.ua. І День родини, який сьогодні відзначають у світі, це чудовий привід підтримати «Незламну маму». Адже сім‘я – це не тільки кровні родичі. Сім‘я – це ті, без кого ви себе не уявляєте. Це уся наша країна.

Долучаймося тут.

Ольга Кучер: Ми з татусем добре знаємо як це – доглядати за кимось щодня. До самого кінця.

У нас удвох із татом була маленька родина. Я і він. Поки я не зустріла Славу, ми завжди із татусем були удвох. Мій тато. Моя сім’я. Бо другу половину нашої сім’ї – брата і маму – забрала хвороба. Ми втратили їх багато років тому, але вони назавжди залишаються частиною нашої сім’ї.

Сьогодні в Україні День родини. Чудове свято. І чудовий привід згадати про особливі сім’ї. Якою колись була наша. Це родини, де є важко хворі на хронічній або невиліковній стадії.

Наша улюблена платформа Dobro.ua створила особливий проєкт, щоб максимально швидко допомагати родинам, у складі яких є паліативні хворі. Війна зруйнувала і без того нелегке, але хоча б трішки налагоджене життя таких родин. Їхні потреби не можна скоротити, адже все про що вони просять – життєво необхідне. Кожен пункт зі списку рятує від страждань. А його відсутність – загрожує не просто здоров’ю чи комфорту, а життю.

Відсвяткуйте сьогоднішній день добром – допоможіть тим, кому допомога треба щодня. Бо, наприклад, ми з татусем добре знаємо як це – доглядати за кимось щодня. Доглядати за кимось до кінця. До самого кінця.

Я жертвую для таких родин і вас закликаю. Усі разом ми можемо бодай трошки полегшити життя тим, хто і до війни щодня вели тяжкий бій за виживання.

Доєднатися можна тут.

А ще хочу розказати про свою неймовірну подругу-художницю Ірину. Ми познайомилися з нею ще раніше на курсах малювання. Її родина опинилася в окупації на Херсонщині. Без роботи, без грошей, без соцвиплат. На руках старенькі батьки, які категорично відмовилися виїжджати із рідної домівки. Чоловік,му якого діагностували онкологію. Дочка-підліток, яка звичайно не може знайти роботи в умовах окупації.

І Інна, колишня перукарка, знайшла найвишуканіший вихід із ситуації. Вона пропонує людям купити її картини. Онлайн. До війни малювання було її хоббі, яке зараз може врятувати практично всю її родину. Інна продає картини зараз, а вислати їх зможе, коли Україна поверне Херсонщину. 

Історія цієї родини – одна із тисяч, десятків тисяч сімей, які опинилися в окупації. Так, таких історій багато. Так, кожна така історія – унікальна. І те як красиво Інна шукає порятунок із, здавалося б, безвихідної ситуації дарує всім нам надію на те, що все буде добре. І вже дуже скоро ми переможемо, а Інна вишле кожному своєму благодійнику придбану картину.

Фото: прес-служба СТБ