Українські валькірії: жінки в армії як захисниці рідної землі 

Українські валькірії: жінки в армії як захисниці рідної землі  - 1 - изображение

Українські валькірії: жінки в армії

Жінки-захисниці не нова реальність для України. Жінка-берегиня свого дому – це не лише стародавній фольклорний образ, а і символ самореалізації жінок як в минулому, так і сьогодні. У сучасну епоху нашим жінкам доводиться захищати рідний дім від ворога, який стріляє, спалює і нищить. Самі українки, що нині вступили до лав Збройних сил України, називають себе валькіріями і переконують – йдуть на війну свідомо, аби захистити рідну землю.

Новий проєкт обкладинки Woman Magazine про моральний та фізичний аспект служби, історії жінок на війні і їх мотивацію, а також про те, як українкам вдається обороняти Україну не гірше за чоловіків. Команда Woman поспілкувалася із військовослужбовцями, волонтерками, а також з медиками та істориками, аби розкрити секрет сили українських валькірій.

Українські валькірії: жінки в армії як захисниці рідної землі  - 2 - изображение

ЧОМУ ЖІНКИ В АРМІЇ – ЦЕ ВЖЕ НОРМА?

Кожен п’ятий воїн на війні в Україні, за підрахунками The Washington Post, це жінка. Сьогодні Збройні сили налічують в своєму складі понад 50 тисяч захисниць, серед яких 5 тисяч, за даними Міністерства оборони, просто зараз служать на передовій. І хоч офіційно на військовий облік українок за їх бажанням почнуть брати з 1 жовтня 2022 року, доброволиць вже достатньо у армії, певнять військовопосадовці. Більшість наших захисниць обіймають посади медперсоналу, підрозділів зв’язку, морально-психологічного забезпечення, діловодів, бухгалтерів та кухарів. Та є серед них і снайперки, кулеметниці та понад тисяча – керівниці окремих підрозділів.

Мотивація, розповідає Woman військовослужбовиця однієї зі стрілецьких рот Збройних сил з позивним «Ялта», у всіх своя, але спрямована на подолання ворога. «Ялта» до війни 15 років успішно будувала кар’єру стилістки у сфері кіно та шоу-бізнесу, відкрила власну костюмерну на київській кіностудії Довженка і «горіла» творчою роботою. 24 лютого все змінило.

«Шура», військовослужбовиця однієї зі стрілецьких рот Збройних сил

«Ялта», військовослужбовиця однієї зі стрілецьких рот Збройних сил

«В той день я одразу пішла у військкомат. Для мене відсіч окупантам зараз – це особиста помста оркам ще за події 2014 року, коли вони відібрали в мене мій рідний край – Крим. Я можу не гірше, ніж чоловік, тримати зброю в руках, я постійно вчуся, тож жінка на службі – це абсолютно нормально»,  – зізнається дівчина.

Ще одна наша захисниця – парамедикиня з позивним «Ластівка» розповідає – до війни займалася творчістю, писала картини та книги. Мотивацію воювати бачить в перемозі України, що дозволить повернутися додому під мирне небо і закінчити свій творчий доробок. В день нападу Росії на Україну ні миті не вагалася. Єдиною проблемою тоді вважала відсутність знань і підготовки.

«Ластівка», парамедикиня

«Ластівка», парамедикиня

«Мені сказали: «Нічого! Будеш медиком». Я така: «Ну ладно. Командира в мене нема, як і досвіду, буду сама собі командиром. Через тиждень я стала начальником медичної служби батальйону. Домовлялася про забезпечення машинами «швидких», набирала медперсонал, я непогано справлялася», – розповідає «Ластівка».

Серед українок в армії є і досвідчені військовослужбовиці. Наталя Борисовська служить з 2009 року. Нині вона старша сержантка і командир відділення 58-ї бригади. На фронті – вже втретє з 2014 року. Вкотре піти на передову її покликав обов’язок остаточно звільнити Україну від загарбників. 

Наталя Борисовська, старша сержантка і командир відділення 58-ї бригади

Наталя Борисовська, старша сержантка і командир відділення 58-ї бригади

«Мене бентежило відчуття незавершеної справи. Військовослужбовець – це професія особистості, яка не має статі, яка має характер та певні ознаки відповідальності, як будь-яка професія. Для мене розуміння «щаслива жінка», це коли я сформувалася як особистість і роблю те, що мені подобається. Тож, я щаслива»,  – впевнено говорить Наталія.

Жінки в армії – переконують військові аналітики та історики – геть не явище сучасності. Про те, як відкрито або підпільно жінки, переодягнувшись у військову форму, воювали із чоловіками, свідчать факти з історії XVIII століття у Швеції та США. У ХХ столітті жінки отримали офіційний статус в різних арміях світу. Ізраїльтянки з 1948 року з досягненням повноліття вступають на обов’язковий облік на рівні з чоловіками. Сьогодні в цій країні кожен третій солдат – жінка.

жінки в армії

Ізраїльтянки з 1948 року з досягненням повноліття вступають на обов’язковий облік на рівні з чоловіками

Що стосується держав-членів НАТО, то вже у середині 1970-х жінки мали можливість отримати військовий чин у таких країнах, як Данія, Франція, Бельгія, Канада, Німеччина, Велика Британія, США, Греція, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина.

Багато з них тоді займалися не лише медичним та харчовим забезпеченням, а також, як і сьогодні, служили у сухопутних та прикордонних військах, в артилерії, у флоті та в авіації. Перші згадки про масову участь жінок у воєнних кампаніях датуються початком ХХ століття, тобто здебільшого роками Першої світової. І, що цікаво, українки в цьому списку були одними з лідерів за чисельністю, зазначає історик Володимир В’ятрович.

Володимир В’ятрович, історик

Володимир В’ятрович, історик

«Українки були одними з перших жінок в Європі, хто безпосередньо долучався до збройних сил, зокрема до Легіону українських січових стрільців, тобто з 1914 року повноцінно служили. Видатною в цій сфері у ті часи була Олена Степанів – жінка, яка офіційно стала офіцером у війську, що потім задало тренд. Як і Перша, так і Друга світова війна стала викликом, який жінки прийняли і мусили йти на фронт, бо людей просто не вистачало. І жінки були успішні. Серед них відома українка Дарія Ребет – яка була у вищому керівництві армії і стала головою Проводу Організації українських націоналістів», – розповідає Володимир В’ятрович.

Сьогодні у військовій сфері в Україні жінки мають офіційні посади на рівні з чоловіками. Деякі з них – зовсім новаторські і часом представляють суміжні сфери діяльності. Приміром, військова волонтерка. Такою роботою займається позаштатна радниця чинного Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного Алла Мартинюк. Її задачі – їздити на фронт і організовувати туди доставку необхідних гуманітарних та військових вантажів.

жінки в армії: Алла Мартинюк, позаштатна радниця чинного Головнокомандувача ЗСУ

Алла Мартинюк, позаштатна радниця чинного Головнокомандувача ЗСУ

«Я добре розбираюся в ситуації на фронті, збираю інформацію про те, чого потребують наші захисники і захисниці, спілкуюся із ними, а потім організовую масштабні закупівлі на офіційному рівні, і знову їду у гарячі точки, щоб привезти всі речі на місця. Ми називаємо це «експрес-доставка» там, де не працює Нова пошта. Наприклад, свого часу ми з командою встановили швидкісний інтернет Starlink у Сєвєродонецьку, доки там працювали наші хлопці»,  – поділилася для Woman Алла.

ЯКІ ФІЗИЧНІ УМОВИ СЛУЖБИ?

Війни минулого століття були справжнім фізичним викликом для жінок. Як свідчать історичні джерела, щодня вони носили наплічники вагою до 12 кілограм, працювали без перерви до трьох діб навіть у сильні морози і ночували під відкритим небом. І хоч сучасні армії у різних країнах світу давно зробили великі кроки вперед щодо забезпечення солдат, виснаження жіночого організму на війні нікуди не зникає і відбувається в нинішніх умовах – розповідають самі військовослужбовиці.

«Ми, жінки, маємо готувати себе до того, що потрібно і копати, і бігати, і стрибати, а наразі ще й тягнути пораненого побратима чи посестру з поля бою, і інколи вага пораненого перевищує в рази мою власну», – розповідає сержантка Наталія Борисовська.

При цьому, лише зараз в Україні почали працювати над повноцінною розробкою жіночої військової форми. Поки її нема масово, розповідають дівчата з передової, вдягають чоловіче вбрання, що більше на кілька розмірів, при чому білизна взагалі – видається виключно чоловіча. 

«Та форма, яку нам видали Збройні сили, геть незручна для жінок, доводиться підганяти під себе, защіпувати ременями чи булавками або підшивати самостійно»,  –  зізнається «Шура».

У США для армії вже не перший рік відшивають окремі моделі жіночого вбрання, зокрема і бронежилети, адаптовані під розміщення жіночих грудей. Нову форму для українок запропонували в рамках проєкту Першої леді «Безбар’єрність» та волонтерської ініціативи Arm Women Now. На пошив перших 300 комплектів волонтерам уже вдалося зібрати 400 тисяч гривень. У набори увійдуть штани, кітелі і жіноча тактична білизна.

 

Втім, навіть найкраща форма не вирішить проблем загальних умов війни, які будь-де тяжкі, – констатують наші захисниці. 

«Коли я знімаю відео для мами з фронту, я стараюся всіляко ховати свої синці під очима. Звісно, є втома, є дискомфорт фізичний. Миємося ми в кращому випадку з пляшки з водою, якщо вона є, бо більшість ми випиваємо, зараз дуже спекотно. Якщо води нема, то рятують вологі серветки», – ділиться «Ластівка».

Про жіноче

Вирішити питання з жіночою гігієною навіть серед окопів та бліндажів цілком можливо – розповідають фахівці. Достатньо мати доступ до засобів інтимної гігієни, протизапальних та протигрибкових препаратів і за можливості бути на зв’язку зі своїм лікарем-гінекологом.

«Я розумію, що в багатьох наших захисниць під час виконання завдань може не бути доступу до щоденного душу. В такому разі вологі серветки – обов’язково інтимні або принаймні дитячі без алергенів  – маст хев при собі»,  – коментує акушер-гінеколог Наталія Ковальчук.

І хоча стереотипи щодо неможливості жінки воювати на рівні з чоловіками вже розвіяні, фізична складова таки може бути протипоказом для жінки в армії. І, як не дивно, за положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України – перешкодою не є навіть вагітність. Натомість – це певні захворювання – пояснює Наталія Ковальчук:

«Служба – це об’єктивно значне фізичне навантаження. Через це всі стани організму жінки, що потребують обмеження рухового режиму, виключають можливість роботи у війську. Йдеться про будь-які декомпенсовані хронічні захворювання, онкологічні захворювання, що прогресують або потребують спеціалізованого стаціонарного лікування, а також будь-які гострі патології».

ЧОМУ АРМІЯ – ЦЕ МОРАЛЬНИЙ ВИКЛИК?

Якщо деякі фізичні проблеми можна усунути підручними засобами, то з психологічним станом складніше. За статистикою спеціалістів, кожна п’ята людина, що зазнала стресу такого рівня, як війна, в результаті страждає на посттравматичний синдром. Наші військовослужбовиці – не виняток. Наталія Борисовська підтверджує – сама не раз страждала від наслідків пережитого:

«Якщо вам хтось скаже, що все добре, це означає, що людина, або далека від поняття армії, або вона не так давно на службі. Напруга є постійна, особливо в режимі тиші, бо для нас це перша ознака того, що ворог до чогось готується. Посттравматичний синдром є в кожного – лише у всіх на різному рівні. У мене вигорання було, і не раз. Були випадки, коли через це саме вигорання я добу не могла підвестися з ліжка».

Запитів про психологічну допомогу просто з фронту сьогодні дуже багато – констатують психологи. І нерідко вони також і від жінок. Крім посттравматичного синдрому, топ-проблеми як у жінок, так і у чоловіків на службі – це тривожний стан, панічні атаки, моральна виснаженість та дезорієнтація.

Віра Романова, лікарка-психологиня

Віра Романова, лікарка-психологиня

«Багато захисниць турбуються про стосунки та можливості їх зберегти під час війни, про кар’єру і подальше життя. На жаль, є особливі запити тих, хто ще вісім років тому отримав травму через службу на Сході і з нею знову пішов воювати. Як психолог щиро раджу нашим захисникам і захисницям підготувати себе до того, що після закінчення війни щось може змінитися – в родині, роботі чи сприйняті світу. З близькими потрібно буде заново “знайомитися” і вибудовувати стосунки. А поки одне одного варто підтримувати та не забувати говорити, що ви усе пройдете разом і будете щасливі»,  – коментує лікарка-психологиня Віра Романова.

ЧИ Є РОЗВИТОК І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ПІД ЧАС СЛУЖБИ?

Попри труднощі на фронті, українські військовослужбовиці доводять власним прикладом – що життя як «під час», так і «після» цілком можливе і щасливе. І часом служба в Збройних силах – це шлях самоусвідомлення, реалізації та переоцінки пріоритетів.

Побудова успішної кар’єри в армії – не нове явище для жінки в наш час. Українки займають посади командирів тих чи інших медичних, розвідувальних і навіть артилерійських підрозділів. Серед них навіть є генерал-майори, а минулого року – ще до війни – вперше в нашій історії з’явилася бригадна генерал, або командувачка Медичних сил. Нею стала полковник медичної служби Тетяна Остащенко. Подібні амбіції є і в героїнь нашого матеріалу – «Ластівки» та «Шури».

«Ну звісно! Хочу продовжувати цей шлях, будувати кар’єру. Спершу дослужуся до сержантки, а потім до вищого командування. Я впевнена у наших жінках, у їх силах і амбіціях! Ми ж справжні українські валькірії! Ми можемо все!», – переконана «Шура».

«Шура»: жінки в армії

«Шура»: жінки в армії

Вже командир, і не одного підрозділу, Наталія Борисовська поділяє оптимізм посестер просуватися кар’єрними сходинками в армії. Крім визнання та реалізації, зі свого досвіду понад десятирічної служби вона винесла головне, на її думку:

«Я вмію захищати, я маю характер, я стала повноцінною особистістю, у мене по життю з’явилося поняття, що не існує проблем, які не можуть вирішитися, крім смерті, звісно. Я можу надати будь-якому перехожому медичну допомогу, не чекаючи на швидку, через перебування на фронті, я здобула вміння виживати в будь-яких умовах, а мозок та «смєкалка» працюють як годинник», – запевняє Наталія.

Наталія Борисовська: жінки в армії

Наталія Борисовська: жінки в армії

Кохання на передовій

Те, що наші українські жінки можуть реалізовуватися як в тилу, так і на фронті – доводять численні історії не лише кар’єрних досягнень, а і створення нових родин – просто на передовій. Щасливою нареченою нещодавно стала «Ластівка» –  наша військова парамедикиня. Разом з коханим вони обвінчалися у одному зі столичних храмів під час відпустки зі служби. За весільну сукню в дівчини був камуфляж. А ще – хвалиться «Ластівка» – спеціально на таїнство вінчання одягла новенькі берці.

ЛАСТІВКА

«Ластівка» спеціально на таїнство вінчання одягла новенькі берці

«Бути щасливою жінка може завжди. І в мирний час, і у війну. Наше весілля ми організували за один день і були в захваті від того, як атмосферно це було. Я вважаю, що те місце, де я опинилася в нинішній час – тільки загартувало наші стосунки з чоловіком. Зараз ми разом із ним наближаємо нашу перемогу на передовій. І хто сказав, що через війну життя зупинилося? Ніяк ні! Тільки вперед, ким би ви не були!»


Текст: Вікторія Покатілова

Фото: особисті архіви героїв

Обкладинка: ілюстраторка, художниця Інна Сич

Почніть вводити текст і натисніть Enter для пошуку

Top