Інна Сич: «Унікальність в неідеальності, саме про це говорять мої картини»

Fashion-ілюстратор Інна Сич ексклюзивно для Woman Magаzine розповіла про місію митців, власну реакцію на вторгнення рф в Україну, благодійність та Венеціанський Бієналле.

Українську культуру послідовно знищували протягом століть. Заборони друку українською мовою, репресії митців, Розстріляне відродження. Як вважаєте, чому мистецтво завжди було зброєю, тим паче під час війни? 

Це своєрідне медіа, яке показувало війну очима українських художників. Митці під гнітом імперій зберігали національну ідентичність та поширювали українське, а зараз ми, українці,  розуміємо наскільки це було важливо і тоді, і зараз. 

Митці під гнітом імперій зберігали національну ідентичність

Мистецтво може бути мистецтвом тільки тоді, коли воно говорить з глядачем. Коли митець бере у руки свою «зброю», свій «арсенал» з переживань – він говорить. Вести роботу з людьми, ламати хибні наративи, які намагається пропихнути  агресор. Під час війни ми часто звертаємося до минулого в пошуках чужих досвідів, які дадуть наснагу пережити важкі часи. І знаходити силу в тих, хто успішно чинив культурний супротив. Українські митці знають чимало про боротьбу, і сьогодні читати та досліджувати їх особливо актуально.

Художники відтворюють події, свої переживання на справжньому або віртуальному полотні. Що вперше ви намалювали після 23 лютого?

Першими були швидкі віртуальні скетчі, які змальовували те, що відбувалось. Звичайно, це було про війну, страх, крик допомоги. Я не могла уявити, що боліти буде так сильно. Я малювала злочини, які дозволила собі рф над жінками, дітьми, що неможливо забути. Через декілька днів ці почуття перетрансформувались в відчуття віри в ЗСУ і перемогу. Спроба задати людям якийсь код віри, а не відчаю, в першу чергу собі, і всім таким же розчавленим. Саме тоді я закінчила роботу, яку відправила на благодійну виставку в Пуерто Ріко.

Я не могла уявити, що боліти буде так сильно

Ваша робота Naked Freedom пішла з аукціону за 12 000$ під час виставки у Пуерто Ріко і стала найдорожчим лотом галереї. Таким чином ви приєдналися до допомоги українській армії. Що відчували у цей момент? 

Відчуття переповнювали. У першу чергу щастя, що я можу бути корисною і допомогти своїй країні в воєнний час. На допомогу я віддала 10 000$.  Я ж мама малюка, і в мене небагато способів зробити свій внесок допомогти. Окрім цього, проєкт дав мені віру у те, що мої картини можуть бути оцінені та комусь потрібні. Коли я побачила суму продажу, я не могла повірити, і лились сльози щастя. 

Які центральні теми вашої творчості?

Мої арт-роботи про те, що необов‘язково бути красивою по стандарту краси – головне приймати себе. Без стандартів, шаблонів і масок. Жінки втомились від стандартів. Унікальність в неідеальностях, саме про це говорять мої картини. Я вірю, що ми можемо жити в гармонії із собою, приймати в собі силу. Кожна з нас прекрасна по факту свого існування, кожна з нас вже витвір мистецтва. Кожна з нас може відчувати себе королевою, якщо прийме свою унікальність. Я й сама пройшла через всі етапи прийняття себе, своєї зовнішності, асоціацією з гидким каченям і любов до себе сталась майже в 30.

Унікальність в неідеальностях

Криптоіндустрія переживає бум, а інтерес до криптомистецтва щороку лише зростає. Яке майбутнє цьому мистецтву пророкуєте особисто ви?

Я не спеціаліст, але думаю це залежить від дуже багатьох факторів, важко спрогнозувати, але навіть, якщо майбутнє буде не таке оптимістичне, на мою думку, це не повинно заважати вивчати і пробувати цю сферу зараз.

Скоро відбудеться Венеціанський Бієналле, де прийматиме участь 140 художників, з яких близько 20 з України. Ви будете представляти Україну на міжнародній виставці. Які роботи готуєте та яка найголовніша ваша особиста місія?

Венеційська бієнале — найважливіша подія у світі сучасного мистецтва. Я щаслива бути частиною цієї події, щаслива, що можу зробити щось важливе, не перебуваючи в Україні. Це надія та ковток повітря. Наша культура та історія, яку ми зможемо зберегти. Одна з робіт присвячена вірі в перемогу, незважаючи на всі звірства, вчинені російською армією. Війна забрала у нас минуле життя. Наші досягнення, наші справи, плани та здобутки.

Війна забрала у багатьох  дім,  забрала спокій та зрозуміле майбутнє. Але вони не зможуть забрати у нас — нас. На моїх полотнах співіснує безмежне страждання та віра в спасіння. У роботі зосереджено протилежність і змішання фатальності та надії.

Вони не зможуть забрати у нас — нас

Розкажіть про серію над якою ви зараз працюєте, що розкриває тему знайомства жінки з своєю сексуальністю? Чому це важливо і які саме сенси ви вкладаєте?

Сексуальність і впевненість – нероздільні поняття. Не розкривши одне, неможливо досягнути іншого. Лише, коли ми йдем вглиб себе, пізнаємо і сприймаємо, ми можем розкрити всі свої таланти і можливості. Довгий час я уникала цього у своєму житті і не могла зрозуміти, де той камінь, який не дає дихати вільніше. Почати роман з собою, пізнати себе, наповнитися до вершечків, а тоді зрозуміти, що ще тобі треба. Я цінна сама по собі, просто тому що я є, а не тому що мене хтось любить і хоче.

У моєму уявленні сексуальність завжди була чимось вульгарним, а жінки які її випромінювали і не соромилися прирівнювались до примітиву. Ставивши такі обмеження собі, я відкидала частину себе. Та в якийсь кризовий момент прийшли нові усвідомлення і почалось знайомство з собою. Саме про це серія. Про красу цього знайомства і важливість прийняття всіх своїх сторін.

У художника повинні бути рамки, за які не можна виходити?

Ні, чого тільки вартий всім відомий Сальвадор Далі. Особисто я відчуваю після роботи над картинами почуття, ніби тобі полегшало, ніби через руки йде все зайве, а фарби дають натомість внутрішню тишу.

Творчість – одне з найдоступніших та найінтуїтивніших методів самодопомоги та проживання почуттів. Фріда, прикута до ліжка після аварії, попросила фарби та полотно. Так вона писала свою історію про викидні, роздроблений хребет і розбите серце.  Залишивши світові знамениті полотна та прецедент сильної жінки. Енді Ворхол із сором’язливого невпевненого в собі хлопця перетворився на кумира покоління. А Магрітт, який нескінченно твердив про свою «звичайність», написав одні з найнезвичайніших картин усього століття.

Мистецтво – територія безпеки. Тому що один із найбільших дисонансів людини – це бажання «бути не таким, як усі» та неймовірний страх того, що це таки станеться. Бути особливим і бути білою вороною – не одне й теж, але де ця тонка грань? А коли ти митець, тобі дозволено все. Художники дозволяють собі бути неідеальними, тому що для того, щоб творити ідеал, у них є полотна.

Ви активно приймаєте участь у різних виставках. А самі часто відвідуєте арт-місця, як глядач? Який ваш особистий Pinterest?

О так, я там частий гість. Там я і черпаю натхнення. Це і місце сили можна сказати, бо забуваєш про всі труднощі і поринаєш в світи, які малювали генії свого часу.  Мій пінтерест складається і з робіт фешн-ілюстраторів, і з робіт митців, з моди, стильних аутфітів, красивих фото інтер‘єрів, книг і фільмів про міцну сім’ю, любов, дружбу і людяність.

У вас були кризові моменти у творчості? Хто вас надихає? Можете сказати, що криза – певний стан, де можуть народжуватися шедеври?

О так, мені здається кризи у митців – це стабільність. Це точка для росту. Коли по старому вже не можеш, а нове ще не знайшов. Але для створення шедеврів і успіху завжди є два шляхи. Через біль і через любов. Всі знають закономірність драматизму в долях відомих митців, і потім вони пишуть щось велике, тому що проживають своє життя прямо на холсті. Але мені чомусь здається, що це стереотип і необов‘язково страждати, щоб творити шедеври і писати глибокі сюжети. Творити, як і жити, через біль самий доступний і очевидний спосіб, який легко знайти, але йти ним важко і боляче. Але ще є шлях через любов, як в творчості, так і в житті. І його знайти значно важче, але йти ним – означає насолоджуватись кожним кроком. І потребує він роботи над собою постійної, і трансформацій. 

Мене надихає  власний успіх і досягнення. Успіх інших людей, митців минулого як Пікассо, Сальвадор Далі, Модільяні, Шилле, Матісс, всіх і не перерахувати. Так як я самоучка, і не так давно почала вивчати їх історію кожен з них для мене солодке відкриття.

Мене надихають власні мрії, а вони в мене досить амбіційні. Мрію про виставки по всьому світу, попрацювати з світовими брендами як Тіффані, Шанель, Гучі. Мрію бути хорошою мамою і кращою дружиною свому коханому, і, звичайно ж, про закінчення війни, зараз це мрія цілого народу. 

Фото: Катя Косів, Стрельбіцька Анастасія